Роботу виконала Миколаєва Олена
ЯГПУ, 2003
Що таке карикатура?
Карикатура - це твір або окремий художній образ, у якому в гумористичній або сатиричній формі перебільшуються характерні особливості, частіше негативні, а іноді й позитивні як в окремої людини, так і у суспільства або явища з метою їх осміяння або звеличування. Б. Віппер серед засобів карикатури підкреслює три основних:
Одностороннє перебільшення або підкреслення каліцтва, неподобства, ницості і т. п.
Проте, зображення відхилення від норми, порушення природності припустимо, але до певної межі.
Карикатура, навіть якщо вона не зображує людини, повинна мати якусь спорідненість, схожість з людиною.
Карикатурист показує нам нас самих і навколишній світ з несподіваної, дотепної точки зору. Причому ступінь її дотепності по-своєму відбиває рівень духовної культури будь-якого народу, суспільства й епохи. Карикатура - це образ думок, це малюнок часу, який може створюватися лише розвинутим розумом, адже над собою здатні сміятися лише духовно здорові й сильні людина і суспільство. У той же час карикатура може бути складною закодованою системою, езоповою мовою в залежності від часу, коли вона була створена. Карикатура може бути злий і доброї, вона може викривати сатирою й гріти гумором. При цьому гумор не мораліст і не санітар, хоча йому постійно хочуть приписати ці функції. Щоб сприймати карикатури так, як їх задумав художник, потрібно мати хоча б краплю почуття гумору, бути готовим до посмішки, до сміху - тому, що відрізняє людину від тварини. [1]
Розвиток карикатури в Радянському союзі
У минулі, радянські, часи побутувала жарт: якщо ви жартуєте смішно, це - гумор, якщо не смішно - це сатира. І з сатирою, і з гумором за радянської влади завжди було туго, як, втім, і з ковбасою, книгами, меблями, взуттям тощо Те ж відноситься і до карикатурі.
У Радянському Союзі вільно цитувалися слова американського карикатуриста: "Сміх - це щітка, змітає павутиння з серця". Але "щітка" ця звичайно вкладалася в руки двох-трьох західних художників, лояльних соціалізму, - Херлуфа Бідструпа, Жана Еффеля, так, в загальному-то, і все! Всій країні були відомі імена радянських карикатуристів, і в першу чергу Кукриніксів і Бориса Єфімова. Вони були на самому гребені всіх подій: вранці в газеті - увечері в куплеті, тобто - в карикатурі. Інакше бути не могло: у безграмотної країні карикатури працювали ще сильніше, ніж статті! Не дивно, що в сімдесяті роки всередині струнких рядів цеху радянських карикатуристів виникла нова популяція вітчизняних художників. Їх звинувачували в схильності західному впливу, "шили" ідеологічні справи, перекривали всі канали для посилки робіт на міжнародні виставки. Але малюнки "недобітишей" поривалися на західні бієнале. До них приходили контракти на співпрацю з західнонімецькими, французькими журналами. Вони малювали "в стіл", створюючи дивну субкультуру. Її не можна було назвати "підвальній культурою", оскільки в середині сімдесятих виник неформальний союз. Хлопці їздили один до одного в гості по різних містах, обмінювалися своїми новими ідеями, навіть влаштовували підпільні виставки. Москві трошки більше пощастило. Тут був міськком графіків, який в кінці сімдесятих дозволив їм виставлятися. П'ять або шість виставок на Малій Грузинській, що пройшли не тільки з великим успіхом, але і з великими неприємностями, являли собою безпрецедентну гру з вогнем. Їх незліченна кількість не раз викликали в КДБ і відділи культури, опрацьовували ... Але вони все наполегливіше продовжували займатися тим, як витонченішими показати дулю в кишені, як витонченішими виробити той самий езопівська мова, який дозволив би надути начальство. Майже у всіх була одна й та ж професія - художнє редагування. Михайло Златковский був редактором у журналі "Хімія і життя", Сергій Тюнін - художнім редактором журналу "Зміна", Олег Теслер - головним художником журналу "Зміна" ... Ця робота годувала.
Впевненість у своїй правоті підкріплювалася і тим, що з 1977 року карикатуристи нової популяції стали брати участь у міжнародних виставках, і в міжнародних каталогах стали з'являтися статті про радянську школу карікатурістікі. Роботи посилалися на Захід на міжнародні виставки найбільшим підпільним чином - у валізах з подвійним дном. Неприємностей було предостатньо. Ховалися під псевдонімами: "Я, наприклад, - згадує Михайло Златковский, - в цей період винайшов для себе величезну кількість псевдонімів. До цих пір японський комюніке (спільнота громадян японської національності, які живуть у Сполучених Штатах) розшукує видатного японського художника Ясумото Кумадзо. Він живе в Хабокіне - це на іншій стороні від Нью-Йорка, через Гудзон. Насправді мій приятель-американець регулярно посилав мої малюнки зі свого адреси (для участі у виставках одного псевдоніма було мало - потрібно було вказувати адресу). Так от, цей Ясумото Кумадзо володіє кількома міжнародними преміями, що є цілком феноменальним досягненням для японця, що живе в Штатах! Є у мене, наприклад, і прекрасний бельгійський псевдонім - Гвинт ван дер Болт.
Міжнародне співтовариство на повному серйозі присуджує премію цього художника - і тільки російські хлопці дивувалися між собою: "Що за дивне ім'я !"...[ 2]
Карикатура в Росії
Нові часи - нові пісні (нові пісні про старе чи старі пісні про новий?). Днями в столичному Музеї сучасної історії Росії (колишній Музей революції) відкрилася виставка "Карикатура 20-01". Назва її організатори придумали просто: на дворі 2001 рік - тобто XX століття плюс пожежний номер 01. "Пожежна тема" була провідною на виставці: грав оркестр пожежної дружини; в залах звивалися пожежні шланги, всюди були розставлені вогнегасники; художники позували перед телекамерами в пожежних касках ... Виставка стала оглядом вітчизняної карікатурістікі за останні десять років. Хоча і ці часові межі умовні: старійшина цеху Борис Єфімов представив малюнки воєнної доби і часів "відлиги" ... Виставка представляє кращі сили російською карикатури - твори Олега Теслера і Василя Пєскова, Сергія Тюніна і Леоніда Тишкова, Андрія Рижова та Михайла Златковский, Володимира Іванова і Василя Дубова ...
Взагалі-то творці виставки хотіли б, щоб з часом вона стала першим і єдиним в країні музеєм карикатури:
- Я багато років мріяв про те, щоб у Москві був музей карикатури, - говорить один з організаторів акції, художник Ігор Смирнов. - Об'їздив багато країн, скрізь питають: "А в Москві є музей карикатури?" - "Нема!" Після довгих мук начебто знайшли ми дах у будівлі Музею сучасної історії Росії - тут поки на правах відділу розміститься наш Музей карикатури. У майбутньому ми хочемо, щоб уряд побачив нас і дав нам окрема будівля, як і годиться музею. Адже карикатури - це відбиток нашої історії.
- Як вас офіційно називають?
- Завідувач відділом карикатури в Музеї сучасної історії Росії.
- Взяли на ставку?
- Ми домоглися головного в Міністерстві - відкрили відділ карикатури і взяли штат.
- Завідувач повинен бути в окулярах, з телефоном, кабінетом, столом і зарплатою ...
- Зарплати поки немає, але буде. Обіцяли дати кабінет. Головне - ми будемо домагатися окремого будинку.
- Зверталися до можновладців?
- Ми вже знайшли спонсора, який зробив нам каталог. Інший спонсор віддрукував його. Пожежні обіцяли грати сьогодні безкоштовно. Кажуть, сьогодні в Москві пожеж не буде, тому що люди прийдуть на виставку.
Ми провели опитування учасників виставки і, перефразовуючи Станіславського, запитали їх: що потрібно любити перш за все - карикатуру в собі чи себе в карикатурі?
ІГОР СМИРНОВ: "Тут потрібно любити і карикатуру, і себе. Тоді що-небудь вийде. А взагалі-то, карикатурист повинен не любити карикатуру, а копатися в ній, дошукуватися нових поворотів, нових рішень. Уявляєте, скільки карикатур вже намальовано на землі - і тобі потрібно постаратися придумати щось нове! Адже частенько буває: зробиш малюнок, радієш, а тобі кажуть: "Це вже було!" Це найбільше розлад!
АНДРІЙ РИЖОВ: "Любити треба перш за все глядача, для якого ми малюємо. Адже ми малюємо для того, щоб наші роботи побачили. Так що треба любити карикатуру в собі, а не себе в карикатурі.
ОМАР ГОДІНЕС: "Треба любити і те й інше. Для того щоб щось намалювати, треба пропустити тему через себе".
ВАДИМ Мисюк: "Потрібно любити себе в карикатурі! А взагалі карикатура - це не те мистецтво, щоб задавати такі глибокодумні питання. Карикатура - це точка зору. Не уявляю, як можна любити себе в повітрі або повітря в собі? Головне, щоб тиск був урівноважене - внутрішнє і зовнішнє, щоб не луснути і не стиснутися ". [2]
Зв'язок карикатури та літератури
Серед великих літературних творів чимало комічних. Головні їхні персонажі виступають в ролі філософствують коміків. Такий Дон-Кіхот, Швейк, Піквік. Тут величезне поле діяльності для ілюстраторів-художників з гумористичним складом розуму або карикатуристів. Іноді запропоновані художником образи настільки зливаються з літературним твором, що роботи інших художників здаються випадковими. Такі пари Д. Крукшенк - Ч. Діккенс, Г. Доре - Сервантес, Я. Гашек - Й. Лада. Є художники, які своїми ілюстраціями дають і друге життя середньому твору, можуть навіть оживити нудну енциклопедію чи довідник. Я вже не кажу про оформлення дитячих книг.
У 1840-ті роки О. Дом'є проілюстрував деякі ранні гумористичні нариси О. Бальзака на теми з паризького життя, а Жан Еффель - байки Лафонтена, де він "одягнув" всіх тварин у костюми сучасників байкаря. Й. Чапек оформляв книги свого брата Карела. Робив чудові ілюстрації Х. Бідструп і його земляк Х. Шерфіг. ("Підземне подорож Нільса Клима" Л. Хольберга). Жодне серйозне дослідження про Бітлз не виходить без малюнків А. Алдрідж, карикатур Р. Серля і Р. Сокири, специфічно відображають час, на який припав пік творчості "Бітлз". До речі, про музикантів. Багато хто з них люблять, щоб їх диски і касети оформлялися іронічними і гротескними малюнками, що несуть елементи карикатури.
В. Клемке навряд чи вважав себе карикатуристом, хоча з 1949 р. друкувався в "Ойленшпігеле". З його ім'ям пов'язана весела, зухвала, яскрава образність, яка проявляється і в пустотливий пародії, і в проникливої іронії, і в доброю, розумною усмішці. Він ілюстрував "Школу гумору" Я. Гашека, середньовічні новели і фабліо, "Панів ташкентців" М.Салтикова-Щедріна, "Гумористичні начерки з німецької торгової життя". Не оминув він своєю увагою Тіля Уленшпігеля і Ходжу Насреддіна. На обкладинці "Торгівлі священними мізинцями" К. Ліхтенберга він зобразив урочисту процесію, яка несе величезну сосиску.
Без О.Бердслея-романтика, містика, карикатуриста важко уявити мистецтво Англії кінця XIX-початку XX ст Він сміється, залишаючись серйозним, мріє, як трубадур, і разом з тим жартує з цинізмом Ф. Рабле. Ілюстрації до комедії Арістофана "Лісістрата" (1896), "дотепності" (1894) Р. Шерідана, 6-й сатири Ювенала повні фантастичних вишукувань та гумористичних непристойностей. Звичайно, "ці ексцентричності" - плід позиву до скандалу, який служив для музи Бердслея справжнім мобилем творчості. Не випадково в своїх типах Бердслей окарикатурював друзів і ворогів.
Сатиричний малюнок XX століття стає малюнком "без підпису", коли художник виступає повноправним співавтором і складається особливий тип книги. У Польщі ілюстрацією займалися Х. Томашевський, Е. Ліпінський, З. Ленгрен, Ш. Кобилинський. "Жарти" Я. Кохановського і "Декамерон" М. Березовської стають помітним явищем 1970 років. Але вершина - ілюстрації до "Пригоди бравого солдата Швейка" Я. Гашека, зроблені А. Чечот у своєму неповторному стилі, який прославив його як карикатуриста. Його робота порівняти хіба що з графічною епопеєю Й. Лади.
Зв'язок карикатури і мистецтва створювати медалі та ордени
Здавалося б, що спільного у мистецтва створювати ордена і медалі з карикатурою? А справа в тому, що лінія - "зворотний бік медалі" в якомусь місці культурного простору перетинається з лінією - "підтекст" карикатури. Медаль і орден - це відмінність з позитивним знаком, а карикатура - частіше з негативним. Але, як мовиться, протилежності сходяться, і народжуються сатиричні ордени та гумористичні медалі.
У період Реформації протестанти робили медалі з образливими для тата зображеннями і з підписом "Папська влада противна Богові". Ці своєрідні карикатури поширювалися в Німеччині, Франції та Англії. Прихильники тата в помсту випускали антікальвінскіе медалі, на яких гугеноти, спраглі пожерти Францію, зображувалися з вовчою головою. У Франції ж, де карнавальні традиції були широко поширені, на честь вищих сановників блазенську ієрархії вибивали свинцеві жетони. На одному з них представлений безглуздий тато в тіарі і з хрестом у руці. Його супроводжують блазень і двоє персонажів в докторських беретах. На звороті - фігура Дурниці з брязкальцем, перед якою схилився кардинал.
Свого часу медалі-карикатури удостоїлася коханка Августа Саксонського графиня Козель, ласки якої оплачувалися "народними" грошима. На одній стороні цієї медалі зображені два амура, а на іншій - любовна сцена півня і курки. Ця "нагорода" відбила одночасно і почуття народу, і волю політичних супротивників Августа.
Традиція вигадування сатиричних нагород багато років зберігалася в "Крокодилі". А розпочав її перший редактор К. Єремєєв, який запропонував нагороджувати орденом "Крокодила" злобливих бюрократів, зволікачів і чинуш. Пізніше "героїв" стали шукати за кордоном. У 1951 році М. Абрамов зробив проекти орденів для табору імперіалістів: американський орден "Фіговий листок" (заснований для прикриття безсоромною підготовки війни), Фултонській орден "Почесний палій" (для У. Черчілля і його сподвижників), Боннський орден "Березовий хрест" (для любителів реваншу) та інші. У 1967 році напередодні Міжнародного року прав людини Ю. Федоровим був запропонований ескіз медалі ДІГ (душителів і гонять громадянських свобод), яка призначалася для конкретних політичних діячів Заходу. Одночасно створювалися "виробничі" нагороди (за відвагу при виробництві шлюбу) і "спортивні" ("Чавунна" і "Коса нога").
За кордоном же більше тяжіли до гумору, а не до сатири. Газета "Польський кур'єр" щорічно збирає пропозиції дітей про передбачувані кавалерів Ордена Усмішки. Серед вже нагороджених - письменники, актори, художники, у тому числі С. Образцов. Не дочекавшись нагороди з-за кордону улюблену акторку Рине Зеленій, російські діти подарували їй власний і єдиний у своєму роді екземпляр "За посмішку".
Бралися за виготовлення медалей і карикатуристи. Серію медалей із зображенням своїх великих колег створив Р. Серль. Серед них В. Буш, Г. Посада, Д. Гільрей.
У 1988 році набір медалей за окозамилювання, за оптимізм в кінці місяця і т. п. запропонував І. Анчуков. Двома роками пізніше А. Васарі намалював в "Піккер" серію орденів з політичним підтекстом, а 1997 рік пам'яті ескізами медалей, запропонованими І. Сольським: за злодійську законність, за взяття кредиту, за звільнений від зарплати працю та інші. Особлива група медалей пов'язана безпосередньо з виставками карикатуристів, особливо в країнах Балтії ("Ура! Культура" В. Бусліса і т. д.). До них примикають медалі-сувеніри, виготовленням яких займаються "Фальшівомонетние двори". Одна з "нагород" одеського "двору" - медаль "Лауреата міжнародної пушкінської, але бабелівської премії" (вона ж Ненобелівські премія).
Здається, що музей медальєрного мистецтва у Вроцлаві був би більш цікавий, май він відділ сатирів-гумористичних нагород.
За те, що сміх в мені переважає над розумом серед життєвих баталій, фортуна мене щедро нагороджує зворотною стороною своїх медалей.
Текстові категорії лінгвовізуального феномена карикатури
Визнання карикатури специфічною формою креолізованного тексту в даний час не потребує доказів. Інтерес для дослідження становить вивчення характерних рис і особливостей даного виду тексту, тобто того, що дозволяє назвати карикатуру текстом взагалі і виділити її в самостійну групу текстів. У цій статті ми зупинимося на розгляді універсальних текстових категорій лінгвовізуального феномена карикатури, які при взаємодії на глибинному рівні її структури забезпечують текстуальність карикатури і визначають специфіку цього виду тексту.
Е.А. Артемова (Артемова, 1999), досліджуючи політичні карикатури, називає 4 категорії, властиві обом типам карикатур (однокадрових і багатокадрових): категорію системності, цілісності (або завершеності), модальності та інформативності. Причому категорії системності та завершеності у неї пов'язані один з одним і по суті представляють одну категорію. Крім того, вона називає ще одну категорію - категорію членімості, якою володіє лише другий багатокадрової тип карикатури.
1. Категорія системності. У художньому творі нічого не існує випадково або саме по собі, навпаки, кожен елемент входить у загальну систему, яка створюється і функціонує для виконання спільної єдиної мети. Як приклад наведемо карикатуру, на якій зображені санітари. Вони везуть трупи, причому місцем дії є поле. Карикатура демонструє неможливість зміни (перефразирования) коментаря, що є рядком із знаменитого вірша Р. Бернса "When a body meets a body comin 'through the rye", так як комізм в даному випадку полягає в актуалізації цього рядка за рахунок незвичайного сприйняття графічного плану. (Досить яскраво в цій карикатурі простежується також і категорія модальності - незвичайне авторське осмислення рядки вірша).
2. Категорія цілісності. Категорію системності Є.А. Артемова пов'язує з категорією цілісності чи завершеності, для якої характерна модальна і прагматична спрямованість, тому що автор сам вирішує, на якому етапі роботи закінчити твір. На думку Є.А. Артемової, специфіка категорії системності (завершеності) в карикатурі полягає в наступному: 1) тісна інтеграція вербального і невербального елементів, які взяті самостійно, окремо один від одного, втрачають сенс, тобто втрачають інформативність; 2) чіткі просторові рамки; 3) наявність підпису автора. В якості прикладу розглянемо карикатуру, на якій зображена стоянка машин. Всі машини засипані снігом. Коментар "Which of them is ours ...?" ("Який же з них наш ...?") є реплікою жінки, з якою вона звертається до чоловіка. Поза графічного контексту цей коментар набуває занадто багато варіантів трактування, тобто стає в сенсі змісту комізму безглуздим, надаючи повну свободу фантазії, можливість віднести цю фразу до чого завгодно.
3. Категорія модальності. Е.А. Артемова називає її обов'язковою, оскільки вона є результатом суб'єктивного авторського осмислення дійсності (в цьому ми з нею абсолютно згодні, тому що карикатура - це індивідуальне бачення світу автором). У карикатурі ця категорія завжди чітко виражена, чому сприяє поєднання вербального ряду з візуальними образами, передає іронію і сарказм автора. Наявність підпису в якості заявки на авторство також можна розглядати як прояв модальності. Наприклад, карикатура, на якій зображена лавка "Weepy and Sniffields, Ltd". Вона просто набита різними речами, пов'язаними з ім'ям принцеси Діани - прапор, декоративні тарілки, чайник, горщики з зображенням Діани, енциклопедія "Діаніка" і т.д. У карикатурі ясно відчувається критичне ставлення автора до наживи торговців на трагічній загибелі всіма улюбленої принцеси. Це виражається "мовцям" назвою самої крамниці ("Weepy" утворене від "to weep" - "плакатьоплаківать"; "Sniffields" - від "sniff" - "сопіння") і вербальної стороною карикатури, а саме словами власника крамниці, явно задоволеного таким станом справ - "Yes, a year later the grief and sorrow remain as deeply felt as ever ... I'm happy to say". ("Дуже радий сказати, що навіть через рік горі все так само глибоко як і колись").
4. Категорія інформативності (за І. Р. Гальперіну основна категорія тексту). І.Р. Гальперін розрізняє 3 види інформації: а) змістовно-фактуальную інформацію (те, що ми бачимо), б) змістовно-концептуальну (відбиває ставлення автора); в) змістовно-подтекстовую інформацію, для розуміння якої необхідна наявність певних фонових знань - пресуппозиції (Гальперін , 1981). Е.А. Артемова виділяє 4 види пресуппозиції:
1) екстралінгвістичну (знання в галузі науки, культури, літератури, соціальні знання);
2) політичну Пресупозиція (знання політичних подій, візуальне знання політичних персоналій, партій, їх символіки);
3) логічна Пресупозиція (уявлення про природні відносинах між подіями, встановлення логічного зв'язку між експліцитним смислом твору і імпліцитно присутніх глуздом у свідомості комунікантів);
4) лінгвістична Пресупозиція (знання мовної дійсності, особливостей мови, знання графічних і суперсегментівних коштів, актуальних для породження, вираження і сприйняття вираженої інформації).
Сприйняти карикатуру повністю (ми маємо на увазі її комізм) можна лише за наявності політичної пресуппозиції - мова йде про проблему епідемії серед овець і вимушених заходів, прийнятих у зв'язку з цим (масовий забій худоби, на який і вказує слово "slaughtered"). Власне це і є причиною королівської безсонні, рада її чоловіка так само вказує на це.
Правомірним, з нашої точки зору, доповнити розглянуту класифікацію також такою категорією як оформленість, яка проявляється в існуванні особливих "знаків тексту" - заголовка, початку і кінця тексту (які варіюються залежно від типу тексту і таким чином визначають його). Значну роль тут відіграє графічна оформленість тексту. У нашому випадку з карикатурою стереотипними способами текстооформленія, що визначають її як специфічну форму креолізованного тексту є:
1) наявність вербальної та графічної сторони;
2) наявність підпису / коментарю під малюнком або в рамках карикатури (для більшості карикатур);
3) наявність рамки, що визначає кордон карикатури.
Що стосується багатокадрових карикатур, то по відношенню до них можна сказати про існування категорії логічності, яка полягає в наявності певного порядку між кадрами, і порушення якого призведе до втрати сенсу карикатури.
Отже, підбиваючи підсумки нашого дослідження, ми можемо зробити висновок про те, що розгляд текстових категорій та специфіки їх реалізації у досліджуваної нами різновиди креолізованного тексту показує, що малюнок і текст в карикатурі являють собою єдине композиційне ціле, де характер одного з них залежить від характеру іншого і визначає його. Малюнок є графічним фоном, умовою, набором обмежень - ситуативним контекстом, позбувшись якого підпис не буде смішною.